Вона тихо слухала всі його вірші,
Що доносились з телефону.
Відповідала шепотом ніжно.
Які вони гарні та пречудові.
Обережно ворушилась в ліжку,
Щоб не збити голос із слухавки.
Чутно було її засинання,
Як вона прикриває губи своєю рукою.
Вона сонно добирала влучні слова,
Щоб сказати свічкою і не
Збудити тишу.
Рідкі проблиски її плечей,
Танці снів.
Страхи літали в її ноги,
Мов пси, що зірвлися з цепів.
А слова обережно огортали
її в ньому.
Вона поїхала, так легко,
неначе тихий струмінь.
Й щілько трималась за притомність,
Аби ще трохи послухати голос
його.